Споконвічний символ України - вишиванка

Споконвічний символ України - вишиванка

Година народознавства

Мета: допомогти осмислити знання сорочки у житті народу; виховувати потреби берегти його як сімейний скарб; прищеплювати бажання ви­шивати сорочки.

Обладнання: виставка «Із бабусиної скрині»; портрет Т. Г. Шевченка «Коб­зар»; композиція із калини і колосків.

                                                                   ХІД ЗАХОДУ

І. ВСТУПНЕ СЛОВО ВЧИТЕЛЯ

      Україна — край смутку і краси, радості й пе­чалі, розкішний вінок з рути і барвінку, над яким сяють ясні зорі. Україна — віковічна боротьба нашого народу за незалежність, волю, за щастя. Україна — це милозвучна рідна мова, вишита сорочка, вишитий рушник, задушевна лірична пісня і розкрилий танець.

II. Сторінка 1.

 ВИШИВКА — ЦЕ ОДИН З НАЙДАВНІШИХ  І НАЙПОШИРЕНІШИХ ВИДІВ ДЕКОРАТИВНО-УЖИТКОВОГО МИСТЕЦТВА

1-й учень. Вишивка — це один з найдавніших і найпоши­реніших видів декоративно-ужиткового мистецтва. Вона є багато­гранним явищем художньої культури українського народу. Виник­ла вона з любові до рідного краю, народу, до навколишнього світу та від потреби не тільки бачити і відчувати красу, але й творити її власноруч.

2-й учень. Цей вид мистецтва виник давно — корені його ся­гають у глибину віків. Мабуть, ніколи не зможемо ми дізнатися, хто і коли вперше здогадався втілити в узорний мотив красу рідної при­роди, свої переживання та відчуття, бо зважаючи на недовговічність тканини та ниток наука позбавлена можливості точно визначити час виникнення цього мистецтва. Адже зразки найдавнішої вишив­ки в музеях Європи стосуються X ст. н. е., а пам'ятки української вишивки збереглися лише за кілька останніх століть (найбільше в музеї вишивок XIX ст.).

3-й учень. Дані археологічних розкопок, свідчення літопис­ців і мандрівників минулого дають змогу стверджувати, що початки мистецтва вишивання на території, яку займає сучасна Україна, сягають сивої давнини, і розвиток його не переривався ніколи — по­чинаючи з незапам'ятних часів і до наших днів. Елементи символіки сучасних орнаментів української народної вишивки перегукуються з орнаментами, якими прикрашали посуд давні мешканці території нашої країни трипільські племена (доба пізнього неоліту і початку періоду бронзи).

4-й учень. Вишивкою був прикрашений одяг у скіфів — меш­канців причорноморських степів, про що свідчить давньогрецький історик Геродот.

Відомо багато археологічних доказів стосовно давності та поши­реності народних звичаїв вишивати одяг. У селі Мартинівка Чер­каської області було знайдено скарб, що датується XI ст. н. е. Серед інших речей тут виявлено срібні бляшки з фігурками чоловіків,

одягнутих у широкі сорочки з вишивкою на грудях,— ще нещодав­но так одягались українські селяни. Бляшки, подібні до знайдених у селі Мартинівка, було виявлено у Фессалії, на Балканах. Науковці вважають, що їх занесли туди слов'яни з середньої Наддніпровщини. На фессальських бляшках зображено воїна так виразно, що вид­но вишиту вставку на сорочці.

5-й учень.У часи Київської Русі мистецтво художньої вишив­ки дуже високо цінувалося. Сестра Володимира Мономаха Анна-Янка організувала в Києві, в Андріївському монастирі, школу, де молоді дівчата вчилися вишивати золотом і сріблом одяг та пред­мети побуту багатих, знатних людей.

6-й учень. На фресках та мозаїчних картинках Софіївського собору в Києві зображена родина Ярослава Мудрого у вишитому одязі. Шматки тканин, гаптованих золотом, були знайдені також під час розкопок Десятинної церкви у Києві.

7-й учень. Традиції мистецтва вишивання постійно розви­валися. У ХІУ-ХУН ст. кольоровим шовком та золотими нитками прикрашали весільні рушники, святкові сорочки з тонкого лляного полотна, хустки. Вишивання було поширене серед жінок заможних сімей і монахинь. Поступово вишивка почала входити в повсякден­не життя всіх шарів населення, ставати одним з основних занять дівчат-селянок. Вишивкою прикрашали предмети побуту і буден­ний одяг. Вироби, зазвичай, виготовляли з простих недорогих ма­теріалів, але вони відрізнялися високою художньою майстерністю. Дівчата-вишивальниці змагалися між собою в добиранні узору, в за­гальній композиції елементів орнаменту, майстерності. Вбрання дівчини свідчило про її смак, уміння та працьовитість.

8-й учень. Методи вишивання, узори, кольорова гама вдо­сконалювалися з покоління в покоління, відбиралося все найкраще і створювалися прекрасні зразки вишивок з характерними націо­нальними рисами.

Наші дівчата продовжують традиції вишивки, що завжди береж­но передавалися з покоління в покоління.

Сьогодні вишивка — це висока культура орнаменту, колори­ту; це мистецтво унікальне, споконвічне, завжди молоде та пре­красне.

Учитель. Вишивані сорочки, гончарство, художній розпис, різьблення по дереву — усе це пронизано поезією, милує зір, грає барвами. Оце і є радість людська. Вона супроводжувала людину завжди, допомагала їй у житті, давала віру у майбутнє. Це духов­ний символ українського народу, рідного краю, культура, життя народу.

III. Сторінка 2.

ВІРШІ ПРО ВИШИВАНКУ

               1.                 ДВА КОЛЬОРИ

Як я малим збирався навесні

Піти у світ незнаними шляхами,—

Сорочку мати вишила мені червоними і чорними,

Червоними і чорними нитками.

Два кольори мої, два кольори,

Оба на полотні, в душі моїй оба,

Два кольори мої, два кольори:

Червоне — то любов, а чорне — то журба.

Мене водило в безвісті життя,

Та я вертався на свої пороги.

Переплелись, як мамине шиття,

Щасливі і сумні мої, щасливі і сумні мої дороги.

Мені війнула в очі сивина,

Та я нічого не везу додому,

Лиш згорточок старого полотна

І вишите моє життя, і вишите моє життя на ньому.

                                                  Д. Павличко

2.                     ВИШИВАНКА

Мама вишила мені  Квітами сорочку...

Квіти гарні, весняні: — На, вдягай, синочку!

В нитці — сонце золоте,  Пелюстки багряні,—

 Ласка мамина цвіте  В тому вишиванні.

Вишиваночку візьму,  Швидко одягнуся,

Підійду і обніму  Я свою матусю.

                                            В. Крищенко

3.      ВИШИВАНКА

Сорочку мати сину вишивала

І душу, й серце в вишивку вкладала.

Як пам'яті народної відлунки,

На полотні з'являлись візерунки,

Де кожен хрестик — то життєві миті...

Мережила по білому блакиттю,

Лягала ниточка до ниточки мрійливо —

Дитині б долю вишити щасливу,

Щоб оберегом стала для синочка

Руками неньки вишита сорочка.

                               А. Черняхівський

4.                                             СВЯТА СОРОЧКА

Свята сорочка вишивана —

Це оберіг і захист мій.

З любов'ю вишивала мама,

Як символ віри і надій.

Як символ звичаїв народних,

Як подарунок дорогий,

Лягав стібок один за одним:

Червоний, жовтий, голубий.

Червоний колір — то кохання,

Чорніє кольором рілля,

Жовтіє нива колосиста,

А синій — ріки і моря.

І на свободі, і в неволі

Свята сорочка кожну мить

Під час випробування долі

 Від негараздів захистить.

Той зміст барвистих візерунків

В житті — основа всіх основ,

Символізує одночасно,

Свободу, щастя і любов.

                                                                                                    М. Сладкова

5. СОРОЧКА-ОБЕРІГ

Вишивала мама синіми ниткам,—

зацвіли волошки буйно між житами.

Узяла матуся червоненьку нитку,—

запалали маки у пшениці влітку.

Оберіг-сорочку вишила для сина.

Візерунком стали квіти України:

маки та волошки, мальви біля хати.

Долю для дитини вишивала мати.

Шила-вишивали хрестики зелені,—

зашуміло листя на вербі й калині.

Золотилось сонце у розлогій кроні.

Вишивала долю, наче по долоні.

Оберіг-сорочку вишила для сина.

Візерунком стали символи Вкраїни:

і верба, й калина, сонях біля хати.

Щастя для дитини вишивала мати.

Білими по білім вишивала ненька,

до ниток вплітала всю любов серденька.

Дрібно гаптувала росяні мережки,

щоб не заростали у дитинство стежки.

Оберіг-сорочку вишила для сина.

Візерунком стала рідна Україна.

Мамину турботу збереже сорочка,

 захистять від лиха хрестиків рядочки.

                                                        Л. Вознюк

-  Я ознайомлю вас з експонатами нашої виставки. Тут представлені найкращі вишиті роботи наших мам, бабусь. (Демон­струє на стенді експонати, коментує.)

IV. Сторінка 3.

УКРАЇНСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ ОДЯГ

Учні (по черзі)

       Яким би ласкавим не було сонце, надійною оселя і смачною їжа, душа, за глибоким народним переконанням, може почуватися ситою лише тоді, коли є кожух і свита. Про одяг дбали всі, вбран­ня для всіх верств часто було першочерговою проблемою. «Був у мене халат, сімдесят сім лат, можна було ще латать, та нікуди було голкою хватать»,— зітхав хуторянин-гречкосій. «Як по­шила, то й наділа, кажуть люди, що до діла»,— похвалялася сільська модниця. Як же одягалися в Україні? Який одяг і взут­тя носили у давнину в свята і будні?

         У сільських малюків була єдина форма — довга, майже до колін полотняна простора сорочка. «Безштанько, безштанько — куря­чий дядько!» — дражнили тих, хто бігав без штанів. Дорослі чо­ловіки носили натільні сорочки, полотно для яких ткали з льону або конопель на домашніх верстатах, а потім білили (українці за давньою слов'янською традицією віддавали перевагу білим со­рочкам). У лівобережних районах комір був низький, стоячий, а рукави не збиралися у манжети.

          Як правило, сорочка вбиралася у штани. У Придніпров'ї розріз­няли сорочку-«чумачку» (в районі порогів вона могла називати­ся «лоцманською»), яку шили майже з суцільного полотнища, і сорочку-«українку», що робилася з деталей і між рукавом та боком мала «уставки».

          Святкові, а подекуди і буденні сорочки мали вишивку. Нею при­крашали комірець, манжети, перед, подол. Старі люди казали, що вишивка боронила людей від злої та нечистої сили. Дів­чина напередодні весілля дарувала своєму коханому сорочку-вишиванку. Народна пам'ять зберегла чимало оповідок про те, як візерунки вишиванок допомагали козакам у далеких походах долати ворога і переносити труднощі.

           Нижня частина жіночої сорочки, що заправлялася у спідницю, могла кроїтися із грубішого полотна. Степовички любили роби­ти чотирикутним виріз для шиї, по краях якого накладалися вишиті планки. Повсюди рукави жіночих сорочок були зібрані внизу.

V. Сторінка 4.

ПРИСЛІВ'Я ПРО СОРОЧКУ

Родився, як у сорочці.

Своя сорочка найближча до тіла.

Хоч сорочка одна, та біленька щодня.

 Чужою сорочкою не вгрієшся.

Рукава — як писанка, а личко — як маків цвіт.

Як мати рідненька, то й сорочка біленька.

Як неділя, то й сорочка біла.

VI.    Сторінка 5.                     ЦІКАВИНКИ

       Найбільше та найяскравіше прикрашали весільні сорочки: на них кожен візерунок немов кодував долю молодят. Тут переважали символи плодючості, поєднання жіночого та чоловічого начал (води та вогню). Чоловічі сорочки оздоблювали вишитими блискавками, які нібито навіювали чоловічу силу, жіночі — ромбовидними узо­рами з перехресними лініями, які «засіювали» дітородний центр.

         Своє весільне вбрання молодиця носила близько року, доки не народжувала першу дитину. Потім цей одяг зберігали у скрині, яку ніхто не мав права відкривати, щоб не відбулося викрадення енергії.

        Коли жінка відходила в інший світ, на неї знову вдягали сороч­ку, в якій вона йшла до шлюбу, весільний вінок клали до труни.

        Свій одяг (особливо весільний) ніколи не можна позичати або передавати іншим, оскільки людина мимоволі «вкраде» чуже благо­словення та віддасть свою енергетику.

VII.   ЗАКЛЮЧНЕ СЛОВО ВЧИТЕЛЯ

      — Вишиванка — національна святиня, адже символізує собою і несе в собі духовне багатство, високу мудрість та традиційний зв'язок багатьох поколінь — зв'язок, що не переривається віками