Батьківські збори

Тема. Вплив сім’ї на виховання дитини.

Мета: ознайомити батьків із методами та прийомами виховання культури поведінки в дітей; дати поради щодо успішного виховання дітей.

Хід зборів

І.   Вступне слово. Мотивація

«Посієш вчинок — пожнеш звичку,

посієш звичку — пожнеш характер,

посієш характер — пожнеш долю»,— говорить народна мудрість.

              Сьогодні ми зібрались, щоб поговорити про наболіле: як спонукати наших дітей дотримуватися норм культурної поведінки у повсякденному житті. Ви відзначили, що питання є надзвичайно актуальним, адже не можна не звертати увагу на те, як наші чемні діти іноді поводяться. Безперечно, учителі мають допомогти із вирішенням складних ситуацій, та насамперед ви, батьки, є основоположниками цієї якості. Отже, на нашій зустрічі йтиметься про виховання навичок культури поведінки школярів.

ІІ.  Ознайомлення з інформацією «Умови успішного виховання культури поведінки в сім’ї»

            Стародавнє значення слова «культура» (від лат. означає «оброблення», спочатку — обробка ґрунту, потім — пов’язано із «культурою суспільства», «культурою нації», «культурні надбання людства») виправдовує свій зміст і в сучасному житті. Адже людина, народжуючись, бачить вже існуючу в суспільстві сукупність матеріальних і духовних цінностей, щоб вона мала змогу їх використати, суспільство відповідно «обробляє» її, тобто «окультурює» — так формується індивідуальна культура людини. І саме сім’я відіграє вирішальну роль у виробленні навичок культури поведінки. Адже саме із сім’ї дитина виносить перші враження про навколишній світ, в сім’ї формуються перші оцінні уявлення, закладаються моральні устої, прищеплюються культурні звички.

             Безперечно, наївним буде вважати, що постійне моралізаторство та накази дадуть блискучий результат. Виховані діти можуть бути лише у тих батьків, які самі повсякчас дбають про свою вихованість, які силою власного прикладу прищеплюють норми культурного життя.

              Але приклад батьків не даватиме належного результату, якщо батьки не матимуть авторитету в очах своїх дітей. І слід пам’ятати, що втратити авторитет у своїх вихованців значно легше, ніж знову його набути. Лише за умови, що вимоги, які надаються всіма учасниками виховання, будуть єдиними, розумними, у дитини будуть успішно формуватись навички культурної поведінки. Не слід забувати, що заохочення і покарання слід використовувати, зважуючи всі «за» і «проти», і якщо існує хоч найменший сумнів щодо покарання — карати не можна.

               Шкільний вік — дуже сприятливий час для формування санітарно-гігієнічних навичок. Цей бік зовнішньої культури людини має важливе естетичне й соціальне значення. Як образно порівнюють спеціалісти, немиті руки однієї людини — це прогалини її особистої вихованості, брудні руки багатьох людей — хвороби й епідемії для всієї країни. Головною гігієнічною звичкою наших дітей має стати чистота: чисте тіло, чистий одяг, чисте повітря кімнати, чисте ліжко, чистота й охайність навчального приладдя. Привчати дітей до виконання комплексу ранкової гімнастики, до щоденного миття обличчя, шиї, вух, ніг треба наполегливо, серйозно, подаючи щоразу особистий приклад, контролюючи дітей, аж поки це не перетвориться на міцну звичку.

              Дотримання режиму корисне не тільки для здоров’я дитини. Адже люди пунктуальні, з розвиненою силою волі завжди цінуються суспільством. Звичайно, дитині тяжко буде звикати до усталеного способу життя, та постійний контроль з боку батьків допоможе їм у цьому. А якщо батьки будуть виконувати режимні моменти (підйом, зарядка, ранкові процедури і т. ін.) разом із дітьми, то це, безумовно, дасть набагато кращі результати, ніж навчання та контроль.

               І, звичайно, повага до батьків, до дідуся й бабусі та і взагалі до дорослих людей — найважливіший бік культури домашнього побуту. У цьому питанні вирішальну роль мають батьки: їхнє ставлення до своїх батьків, до друзів, до товаришів по роботі дає наочний приклад спілкування з людьми. Проте, щоб шанобливе, чуйне ставлення до старших стало потребою, звичкою дитини, вона повинна в цьому постійно вправлятись і бачити навколо себе зразки такої поведінки.

               Батьківський авторитет – це надзвичайно велика впливова сила у вихованні дітей. Біда сучасного суспільства полягає в тому, що ця сила часто зовсім не відчувається.

               Коли мовиться про вплив сім’ї на дитину, то звичайно, перш за все, при цьому мається на увазі вплив матері. До школи, на батьківські збори приходять переважно жінки, листи непрацездатності у поліклініці видають також матерям – такою вже є усталена життєва практика.

               Проте відмінності між чоловічою і жіночою виховними стратегіями, безумовно, існують. Видатний психолог і філософ Ерік Фромм визначає два типи любові: батьківський і материнський. Любов батька завжди є більш вимогливою і справедливою: дитину люблять за певні чесноти і заслуги. А для материнської любові об’єктивність невластива: дитину люблять за те,що вона є.

              На думку Фромма, для нормального розвитку будь-якої людини і материнська, і батьківська любов є однаково необхідною, певне відхилення у якийсь бік призводить до викривлення світовідчуття та порушення поведінки.

              Покоління сучасних дітей формується в атмосфері катастрофічної втрати батьківського авторитету. Відсутність батька, навіть за умов його формальної присутності, - велика біда. Батько, який зволікає, не здатний «звести кінці з кінцями», не може дати дитині позитивний приклад, у нього відсутнє матеріальне підґрунтя для справжнього авторитету. Однак і батько, який надто переймається зароблянням грошей, взагалі забуває про існування сім’ї та дітей. Звичайно, це крайнощі, проте мусимо констатувати, що до них має потяг поведінка сучасних батьків.

                                      Стиль батьківського виховання

    Взаємодія батька з дитиною суттєво відрізняється від материнської взаємодії. Матері прагнуть до спокійного спілкування, а батьки схильні до спонтанності, до нових, непередбачуваних утіх.  Батьківський «грально-активний» стиль спілкування є ключовим у процесі виховання у дитини емоційного

самоконтролю. І в подальшому це знадобиться для встановлення глибинних соціальних відносин у дорослому житті.  Діяльність, сповнена веселощами і фізичною активністю,  стосунки між батьком і дитиною позитивно впливають на навчання, допомагають дитині повірити в себе, не боятися виявляти ініціативу і творчість.

    Своєрідною є природа взаємозв'язку між батьком і дитиною. По-перше, цей зв'язок легше руйнується під час розладу між батьками. По-друге, за результатами багатьох досліджень спостерігається безпосередня кореляція між успіхами людей в особистісній та професійній реалізації та ступенем їхньої близькості з батьком в дитинстві.

    У батьків та матерів також різні підходи до встановлення дисципліни. Матері схильні підкреслювати  «соціальну вартість» поганої поведінки, зважаючи при цьому перш за все на стосунки між людьми. Класичною є реакція матері – присоромити дитину, яка в чомусь провинилась. Стиль матері маніпулятивний

( « Що ти зробив…. У мене й без того багато роботи, а тут ще й за тобою прибирати…»).

    Під час визначення меж допустимої поведінки батьківський стиль є більш функціональним. Ось приклади, властиві батьківському підходу: «Не хочеш прибирати за собою – не будеш грати на комп’ютері…»

    Психологи вважають , що саме таке поєднання обох підходів – маніпулятивного і функціонального – є просто безцінним для розвитку в дитині совісті.

Реабілітація батьківства.

       Відокремлення чоловіка від сім’ї відбулося внаслідок індустріалізації суспільства. Це сприяло фемінізації домашньої атмосфери та маргіналізації ролі батька.

    Постіндустріальне суспільство створило найбільш сприятливі умови для повернення батьків у сім’ю. Багато сучасних чоловіків прагнуть брати активну участь у вихованні дітей. Так, уже запроваджено декретні відпустки  для тат, а також батькам можуть видаватись «листки непрацездатності» по догляду за хворими дітками. До того ж  у наш час вже немало молодих татусів є присутніми при народженні їхніх дітей і при цьому вони турбуються про них нарівні з дружинами. Це лише перший крок.

Нова парадигма батьківства

    В сучасних умовах новою парадигмою батьківства може бути тато, залучений до виховного дійства.

    До головних ознак залученого батьківства відносяться: почуття відповідальності за дитину, зайнятість у процесі виховання, фізична присутність, матеріальне забезпечення сім’ї, участь у прийнятті рішень.

    Одним із найважливіших факторів виступає час, проведений батьком разом з дитиною. Численні дослідження підтверджують: чим більше часу батько проводить з немовлям при відсутності матері, тим ширшим в подальшому стає його «батьківський репертуар». З іншого боку, немовлята, не позбавлені спілкування з батьком, володіють більш багатим спектром соціальних навичок і більш високим рівнем дослідницьких якостей.

    До того ж важливішою, ніж кількість, виступає  якість взаємодії між батьком і дитиною. Істотним, значущим є не лише те, чим зайняті батько й дитина, а ще й те, як вони це роблять, яку роль відіграє батько у цій взаємодії.

   Батьків сьогодні треба навчати  як взаємодіяти. І саме тому їм необхідна психолого-педагогічна підтримка і освіта.

ІІІ. Підсумок