Уклін тобі, Тарасе

     Уклін тобі, Тарасе

Мета: дати дітям відомості про творчість Т.Г.Шевченка під час перебування його на Полтавщині, пробудити інтерес до вивчення спадщини видатного поета; виховувати любов до поезії, до рідного краю, до його історії.

Обладнання: портрет Т.Г.Шевченка, макет хати, де народився Кобзар, його поетичні твори, а також репродукції з художніх картин.

 

Хід  уроку

1-й учень.

Заквітчаний для свята клас.

Сьогодні так годиться!

З портрета дивиться Тарас —

Всміхнувся нам, здається...

2-й учень.        

З-за парт ми вийшли,

Стали в ряд...

Ми «Заповіт» співаєм.

Ми величаєм Кобзаря.

Весь край наш величає!

3-й учень.

«Садок вишневий» і «Кавказ»

Звучить у класі лунко,

І всі, як є, стоїть весь клас,

Мов по команді «струнко».

4-й учень.

Тарас Григорович Шевченко народився ранньою весною-провесною, коли природа чекає ласкавого леготу впру, тепла, сонця...

Учитель. Є на Черкащині село Моринці. Воно, можна сказати, нічим особливим не примітне. Таких мальовничих сіл у нас не сотні — тисячі. Тим часом про нього знають не тільки повсюди в Україні, а й далеко-далеко за її межами. Адже в Моринцях народився наш видатний поет і художник Тарас Шевченко.

5-й учень.

Черкащино, краю ти мій,

Тебе усі знають.

Як матусю нашу рідну,

В віках прославляють.

Бо земля твоя священна

Шевченка родила,

В гаях темних, в садах рясних

Бунтаря ростила.

Щастя й долі не вділила

Генію людському,

Лиш сирітство та батрацтво

Йому, ще малому.

Муштри — кари і кріпацтва,

Неволі страшної,

Журби також уділила

Тяжкої, тяжкої...

Учитель. Тарасові батьки були безправними кріпаками. Вони жили у великій нужді, тяжко працювали на жорстокого, ненаситного пана. І хатина їхня була тісна, підсліпувата, кособока, під обшарпаною вітрами солом'яною стріхою. Але це рідне обійстя лишилося для Шевченка найдорожчим місцем на землі. Бо тут він з'явився на білий світ, тут немовлятком спав у лозяній колисочці, тут зіп'явся на ніжки і вперше вимовив наймиліше слово «мама»...

Звучить пісня «Колискова».

6-й учень. Тарасикові ще не виповнилося і двох рочків, як батьки перебралися до сусіднього села Кирилівки. У Кирилівці хлопчик прожив майже 14 років. На все життя зберіг Шевченко найтеплішу пам'ять про рідні батьківські пороги. «Ось стоїть переді мною, — згадував він, — наша бідна стара біла хата з потемнілою покрівлею і чорним димарем, а на причілку яблуня з червонобокими яблуками, а довкола яблуні — квітник...».

Учень декламує вірш «Садок вишневий коло хати».

Учитель. Від дня народження Тараса Шевченка минув 191 рік, а люди йдуть і йдуть вклонитися дорогим Шевченківським місцям. Чарівний краєвид починається одразу від Шевченкової садиби. Хто приїздить сюди, мимоволі пригадує Шевченкові слова: «Село на нашій Україні, неначе писанка, село».

Благословенна земля, яка дала світові полум'яного  Кобзаря.

7-й учень. Колись кобзарями називали мудрих дідусів, що ходили від села до села і, граючи на кобзі,

розповідали людям про долю України. «Кобзар» — так Шевченко назвав свою першу книжечку віршів. Писав Тарас Григорович про бідних людей, над якими владарювали жорстокі пани. Люди, хоч і знедолені, були працьовиті, хоробрі, справедливі. І могли б жити щасливо, у достатку. Тож, поет і закликав їх до боротьби за волю.

Великим Кобзарем прозвали Тараса Григоровича в народі.

Звучить пісня «Кобзар» на слова Вадима Скомаровського, музику Анастаса Лемішко.

Рано-вранці, на зорі,

На Тарасовій горі,

Під розлогою вербою

Посідали кобзарі.

Приспів:

Лине пісня до Тараса,

Лине від серденька.

Будь щаслива, Україно,

Україно-ненько

.

Мовив слово кожен з них,

Струн торкнувся голосних —

І злетіла пісня вгору

Вище кленів мовчазних.

Приспів:

 

Нишком слухали її

Зачаровані гаї.

Навіть змовкли на хвилинку

Невгамовні солов'ї.

Приспів:

8-й учень. Муза Шевченка могутня народними  життєдайними джерелами. Поет глибоко вивчав минуле й сучасне рідного краю, багато подорожував селами й містами України, незмінно керуючись принципом: «Щоб знать людей, то треба пожить з ними. А щоб їх списувать, то треба самому стать чоловіком, а не марнотратилем чорнила і паперу».

Учитель. Особливе місце в його житті й багатогранній творчості посідає Полтавщина. Ще в Петербурзі до кола його близьких знайомих входили полтавці: письменник Є.Гребінка, художник А.Мокрицький, конференц-секретар Академії мистецтв В.Григорович. Вони багато зробили для викупу Шевченка з неволі, а Є. Гребінка разом з полтавцем П.Мартосом домоглися у цензури дозволу на вихід у світ «Кобзаря». Шевченко завжди пам'ятав, що з полтавської землі «сонцем засіяла» слава І.Котляревського і М.Гоголя, що тут розквітнув сценічний талант його близького друга М.Щепкіна.

9-й учень. Виїхавши з Петербурга на Україну в середині травня 1843 року, Шевченко після нетривалого перебування на Чернігівщині і в Києві побував у рідній Кирилівці, звідки вирушив на Полтавщину, в маєток батьків Є.Гребінки, що знаходився недалеко від Пирятина. На той час ім'я Шевченка і його твори вже були відомі освіченим полтавцям.

Діти декламують вірші «Світає», «Ой, діброво, темний гаю».

10-й учень. Поет у другій половині липня 1843 року прибув до села Ісківці Лубенського повіту. Йому припало до душі це невеличке село. Любив відпочивати в затінку дерев біля криниці, яку тепер називають Шевченковою, розмовляти з простими людьми і для кожного знаходив щире слово.

        ...Ось проходить повз нього дівчина, боса, в бідненькій одежині, очі сором'язливо опущені долу. Можливо, поетові згадалися рідні сестри, їх гірке безталання, бо стільки співчуття й замилування дівочою вродою вклав у слова: «Дівчино, дівчино, хто тобі намисто купив?».

11-й учень. В Ісківцях Шевченко звернув увагу на панського лакея Акакія Гречку. Неграмотний кріпак складав вірші, тягнувся до прекрасного. Він запам'ятовував Шевченкові поезії, читав їх людям, наче дорогоцінність, беріг подарований по¬етом «Кобзар».

Звучить пісня «Тече вода з-під явора».

Учитель. Пам'ятними стали для Шевченка відвідини Лубен у серпні 1843 року. На той час поет розчарувався в деяких полтавських панах і відвідував лише небагатьох із них. Один пан запросив Шевченка обідати. У передпокої служник дрімав на ослоні. Як на лихо, господар визирнув із дверей і, побачивши слугу, розбудив його власноруч, по-своєму, не соромлячись присутності гостей. Тарас Шевченко почервонів, надів шапку й пішов додому. Ніякі прохання не могли примусити його повернутися. Згодом пан не залишився в боргу. Темна ця особа, діючи потай, завдала немало горя нашому поетові.

Думка про тодішнє становище простолюдина постійно мучила Шевченка й часто отруювала йому найкращі хвилини.

12-й учень. Засмучувало Т.Г.Шевченка тяжке життя селянських дітей. Він пам'ятав, як змалечку пас чужих ягнят, як шмагали його різками п'яні дяки. Ховався малий Тарас подалі від лиха в бур'яни. Лише переписуючи там у здобутий з великими труднощами зшиток улюблені вірші та пісні, забував хлопчина сирітське горе.

Сценка за повістю С.Васильченка «В бур'янах».

Автор. Малий Тарас любив слухати від старих  людей, кобзарів розповіді про боротьбу гайдамаків з панами, про те, як повстанці ножі святили та Умань штурмували. Ці пісні хвилювали душу дитини, його уява малювала картини розправи над панами.

Вулицею йде Тарас. За плечима в нього рушниця з соняшника, в руках — зігнута з лозини шабля. Обабіч дороги багато бур 'янів. Тарас підходить до першого.

Тарас. Ти пан Дашкевич?

Будяк Дашкевич. Я. Прости, не буду.

Тарас. Ти з народу знущався. А тепер: «Прости».

Рубає голову. Звертається до іншого.

Тарас. Ти пан Висоцький? Онімів від страху? Одержуй кару.

Рубає голову й тому.

Дивиться на найбільшого будяка.

Тарас. О, який чорний будячище, аж світ отьмарює. Та це ж їхній цар! (Звертається до будяка-царя.) Проси! Не хочеш? Зараз злетить з пліч і твоя голова, як галка.

Рубає голову.

Вбігає Оксана — умита, чепурненька.

Оксана. Тарасе, що ти робиш?

Тарас. Який я Тарас? Я — гайдамака!

Оксана. Що ж ти робиш?

Тарас. Не заважай! Бач — панам голови рубаю.

Оксана. І я! І я!

Тарас. Ну, добре, хай і ти будеш гайдамачка. На рушницю, стріляй.

Оксана бере, цілиться в будяка. Оксана. Бу-бух!

Тарас. Трах! Бах! Рубай! Бий! Жени панів!

Біжить геть, за ним вибігає Оксана.

13-й учень. На велелюдних полтавських шляхах великий Кобзар гартував своє слово, вбирав у поетичну душу страждання в муки кріпаків.

У Березовій Рудці Шевченко заприятелював з художником-кріпаком А.Третячевським, сюди він навідувався і в наступні роки, тут народилися перші рядки його поеми «Кавказ».

За горами гори, хмарою повиті,

Засіяні горем, кровію политі.

14-й учень. Друга подорож Кобзаря на Україну відбулася в 1845—1847 роках. Т.Г.Шевченко відвідав Миргород, Мар'їнське, Лубни, Пирятин, Полтаву, Кременчук, Хорол, Решетилівку, Білоцерківку, Велику Багачку, Устивицю, Василівку та інші населені пункти. Подорожуючи краєм, він всюди знаходив друзів, багато спілкувався з селянами, безпосередньо знайомився з життям народу.

15-й учень. У червні 1845 року Шевченко разом зі своїм знайомим О.Лук'яновичем зупинився в його полтавському будинку. Стояли сонячні теплі дні. Друг юнацьких років Ф.Ткаченко, який працював учителем малювання Полтавської гімназії, знайомив поета  з містом. З хвилюванням Шевченко відвідав оселю Котляревського, сумовито стояв над його могилою, шепочучи слова:

Будеш, батьку, панувати,

Поки живуть люди,

Поки сонце з неба сяє,

Тебе не забудуть.

16-й учень. Поет зробив акварельний малюнок «Будинок І.П.Котляревського в Полтаві», а Також намалював Хрестовоздвиженський монастир.

У повісті «Близнецы» він із симпатією описав І. Котляревського — високого худорлявого дідка в білому полотняному халаті і в простому селянському брилі, зобразив чарівні краєвиди Полтави. Разом з героєм твору Степаном Мартиновичем ми дивимося на монастир і його чудові околиці, прямуємо неширокою дорогою, що в'ється зеленим лугом поміж вербами до монастирської гори, видивляємося крізь темні віти осокора на тиху блискучу затоку Ворскли, вслухаємося у м'які звуки пісні.

Діти співають «Зоре моя вечірняя».

Учитель. Тарас Григорович Шевченко надовго зупинявся в селі Мар'їнське поблизу Миргорода. Між простими людьми був своєю людиною. Як збереться де гурт селян, він підходив, розмовляв з ними. Шевченко багато розповідав про минуле України, про подвиги козаків, про боротьбу з турками й панами. Кріпаки просто горнулися до Шевченка, навіть з навколишніх сіл ішли до нього за порадою. І для кожного з них він знаходив щире слово.

17-й учень. Особливо близький був Шевченко молоді. Коли женився в Марійському парубок Михайло Кір'ян, то «покликали на весілля и Тараса Шевченка. Він любив народні пісні і все просив дружок і бояр, щоб співали й танцювали, і сам гарно співав, від них не відставав».

Звучить у грамзапису пісня «Реве та стогне Дніпр широкий».

Учитель. Творче горіння поета просто вражає. Ось твори, які він написав на Полтавщині: «Не завидуй багатому» — Миргород, 4 жовтня 1845 року; «Єретик» — Мар'їнське, 10 жовтня; «Сліпий» — Марійське, 16 жовтня; «Великий льох» — Мир¬город; «Стоїть в селі Суботові» — Мар'їнське, 21 жовтня; «Наймичка» — Переяслав, 13 листопада; «Кавказ» — Переяслав, 18 листопада; «1 мертвим, і живим, і ненародженим» — В'юниша, 14 грудня; «Холодний Яр» — В'юниша, 17 грудня; «Псалми Давидові» — В'юниша, 19 грудня; «Маленькій Мар'яні» — В'юниша, 21 грудня; «Три літа» — В'юниша, 22 грудня. 25 грудня 1845 року в Переяславі поет написав безсмертний «Заповіт».

Назви творів і дати надруковані на таблиці.

Дівчинка.

Хоч мені всього шість літ,

Я вже знаю «Заповіт».

Написав його для нас

Невмирущий наш Тарас.

Кожне слово в «Заповіті»—

Ясне сонечко в зеніті.

18-й учень. Понад 50 населених пунктів на Полтавщині, які відвідав Шевченко в період «трьох літ» (1843—1845), зафіксовано документально. Чимало інших сіл і хуторів, пов'язаних з ім'ям Кобзаря, зустрічається в народних переказах. Це Білоусівка, Городище, Пізники, Яхники, Білоцерківці, Слободо-Петрівка, Заріг поблизу Оржиці та інші. Народ свідчить: там був Шевченко!

19-й учень. Під час десятирічного заслання Тарас Григорович часто думкою перелітав на Полтавщину, бачив у снах її краєвиди і своїх знайомих полтавців.

Хлопчик.

У дикій пустелі далеко від нас

У царській неволі карався Тарас.

Спитаєте, діти: завіщо? Чому?

Хотів Тарас волі народу свому.

 

Бо горе і сльози були навкруги,

Бо волю скували царі в ланцюги.

«Вставай, мій народе, вставай, не барись, —

Промовив Шевченко, — за волю борись!

 

Жени царя-ката, вогнем осліпи».

Забрали в солдати, забрали в степи...

 

Чужими пісками Шевченко ішов

І прутик вербовий в пилюці знайшов.

Підняв Тарас прутик, зрадів» як добром,

Згадав рідні верби над рідним Дніпром.

 

І плакав, і мріяв, і виніс води.

І прутик вербовий в піску посадив.

В далекім степу зеленіє верба —

За Україною туга-журба.

29-й учень. Лише 1859 року Шевченко знову потрапив на Полтавщину. Поет проїхав через Зіньків і Гадяч у західні повіти губернії, зупинившись лише в Пирятині, де 10 червня написав мініатюру «Ой, маю, маю я оченята». А в цей час його чекали в Полтаві. Тарас Григорович дуже хотів відвідати це місто.

Учитель, Та не діждались полтавці бажаного гостя. Лише й встигли за життя послати йому вітальну телеграму. Це було 9 березня 1861 року. В ній писалося: «Батьку, полтавці поздоровляють любого Кобзаря з іменинами і просять: «Утни, батьку, орле сизий».

У відповідь прийшла сумна звістка: 10 березня о пів на шосту ранку помер Тарас Шевченко.

21-й учень. Полтавці одразу після Смерті поета почали вшановувати його пам'ять. Прихильники Кобзаря 18 травня 1861 року посадили в Полтаві дуб — живий пам'ятник Тарасу. Дуб був огороджений залізним штахетником; на мідній дощечці вирізані рядки: «Твоя дума, твоя пісня не вмре, не загине».

22-й учень. Полтавці свято бережуть пам'ять про перебування Т.Г.Шевченка на нашій землі. У багатьох селах і містах області споруджено пам'ятники, встановлено меморіальні дошки і знаки. 12 березня 1926 року на багатолюдному мітингу в Полтаві було урочисто відкрито пам'ятник Тарасу Шевченку (скульптор І.П.Кавалерідзе). У погляді поета — незламна сила, духовна енергія, рвучкий порив до тих часів, коли «і буде син, і буде мати, і будуть люди на землі».

23-й учень. І кожен з нас несе до пам'ятника не тільки живі квіти, а й глибоку любов та повагу до Кобзаря, який своїм полум'яним словом визначив шлях народу в майбутнє.

Діти виконують українську народну пісню «Про Шевченка».

24-й учень.

Серце його невсипуще

В боротьбі згоріло,

Людям щастя провіщало,

Само не стерпіло...

Та не вмерло ім'я його,

Вічно буде жити,

Вічно будуть всі нащадки

На поклін ходити

До Канева на могилу

На високій кручі,

Щоб побачить і почути,

Як реве ревучий...

Поки сонце в небі світить,

Пам'ятати будуть,

І ніколи в світі люди

Тебе не забудуть!

25-й учень.

Спи спокійно, поете!

Ми, нащадки твої,

Пронесем крізь віки твоє ім'я,

Крізь колючі вітри, крізь жорстокі бої —

Батьківщини сини незборимі.